Екологічна криза. Продовольчі бунти.

Екологічна криза. Продовольчі бунти. Світ потрясають фінансові й економічні кризи. Війна за енергетичні ресурси дедалі відчутніша… Це не анонс фантастичного фільму. На жаль, це наша дійсність. 

Індустріалізм з його паровими трубами і поточними лініями, як бачимо, попри свою прогресивність, виявився тупиковим шляхом розвитку. Елвін
Тоффлер визначив його як Другу Хвилю, що слідує за Першою — аграрним періодом. «Друга хвиля поширюється. Багато країн щосили намагаються будувати сталеливарні й автомобільні заводи, текстильні підприємства й підприємства з переробки продуктів харчування, а також залізниці. Друга хвиля ще не втратила своєї чинності. Хоча цей процес ще триває, покладено початок іншому, ще більш важливому процесу. Після закінчення Другої світової війни почала рух мало ким зрозуміла Третя хвиля, — констатував футуролог. — Війни аграрного періоду точилися за території, війни індустріального періоду — за засоби виробництва. Війни постіндустріального, інформаційного, суспільства точитимуться в інформаційному просторі за засоби обробки й породження інформації». Однак дійсність, виявляється, інша… 

2008 рік, початок березня. Доповідь комісара ЄС із зовнішньої політики Хав’єра Солани і єврокомісара із зовнішніх зв’язків Беніти Ферреро-Вальднер. На думку експертів, у найближчі десятиліття можливі серйозні конфлікти через доступ до енергоносіїв і контроль над ними. У документі прогнозується, що у зв’язку з глобальним потеплінням для Європи загострюється питання безпеки — від «енергетичних війн», політичних суперечок з приводу міграції, нерозвинутих держав і політичного радикалізму. 

Дещо пізніше. Світові ЗМІ констатують: «Світовий продовольчий ринок зазнає чергового потужного потрясіння. Вслід за пшеницею прискореними темпами почав дорожчати рис, який є основним продуктом харчування кількох мільярдів населення планети. Це стосується насамперед країн, що розвиваються. ООН попереджає: бюджету Всесвітньої продовольчої програми на всіх нужденних замало, 2008 року голод загрожує населенню навіть тих країн, яким уже відома ця напасть». 

Координатор ООН з програми надання екстренної допомоги Джон Холмс заявив, що зростання цін на продукти харчування загрожує сутичками у різних куточках світу. Він попередив, що світ стоїть на порозі поглиблення продовольчої кризи, що підвищить загальну нестабільність. 

Вже сьогодні так звані бідні країни на найвищому рівні висловлюють своє обурення тим, що Захід вирішує проблему енергоносіїв і глобального потепління шляхом субсидування і заохочення переробки кукурудзи, цукрової тростини й інших харчових продуктів як замінників нафти. Зосередження уваги Заходу на пальному на збиток продовольству вони називають злочином проти людства. 

Своєю чергою, старший радник британського уряду професор Джон Беддінгтон висловив припущення, що «гострі проблеми» із забезпеченням населення Землі продуктами харчування збережуться, щонайменше, в найближчі 20 років. 

Домінік Стросс-Кан, виконавчий директор Міжнародного валютного фонду, зробив заяву, що продовольча криза ставить під питання життєздатність демократій і політичних режимів. «Як нам відомо з досвіду минулого, інколи такі проблеми оберталися війною, — сказав він, — і тепер ми зобов’язані приділяти цим питанням сто відсотків свого часу». 

Спецдоповідач ООН Жан Зіглер заявив, що світ рухається до тривалого періоду конфліктів. Це пов’язано із збільшенням цін на продовольство і гострою нестачею продуктів харчування. В інтерв’ю французькій Liberation він назвав також причиною майбутніх війн значне погіршення умов життя населення найменш благополучних країн. Тільки за два місяці, констатував міжнародний чиновник, світові ціни на рис підскочили на 52%, а зерно подорожчало за чотири місяці на 84%. Тим часом ще до такого зростання цін у світі кожні п’ять секунд вмирала дитина віком до 10 років, а всього від постійного недоїдання страждали 854 млн людей по всьому світу. 

На Заході сім’я витрачає на продовольство 10 — 20% свого бюджету, тоді як у найбідніших регіонах світу — 60 — 90%, звернув увагу спецдоповідач. Водночас, попри списання частини боргів, сукупна заборгованість 122 країн торік становила 2 100 млрд доларів. Отже, нинішню ситуацію можна визначити не інакше як «вибухозагрозливою». Тільки останні півроку вартість основних продуктів харчування — пшениці, кукурудзи, рису — сягнула рекордних позначок, збільшившись на 50%. 

За даними ООН, світові запаси нині на найнижчому за останні 30 років рівні. Тим часом зростання цін на продовольство триває. Усі ознаки продовольчої кризи в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. За даними ООН, упродовж року продукти подорожчали в середньому на 40%, окремі — в 1,5–2 рази. В Єгипті протести змусили владу направити додаткові $850 млн на закупівлю низькосортної пшениці для «соціального хліба». Довжелезні черги й тиснява біля лавок, де цей «хліб», завдяки дотаціям, продають за ціною $0,01, принципово не вирішують питання. На Філіппінах підприємствам фаст-фуду «рекомендовано» вдвічі зменшити порції, а сім’ям — готувати стільки їжі, скільки вони можуть з’їсти, й ані зернятка більше: запасів рису в країні катастрофічно не вистачає. Індія, країна, що зазнає економічного буму, також потерпає від здорожчення цін на продовольство. Торік тільки 10 тисяч фермерів покінчили з життям через неспроможність нагодувати свої сім’ї. У КНДР вже сьогодні недоїдає кожен четвертий, або 6 млн людей. У січні Президент Афганістану Хамід Карзай попросив допомоги у розмірі 77 млн доларів США для забезпечення продовольством понад 2,5 млн людей, які неспроможні забезпечити себе харчами через збільшення цін на продовольство. В катастрофічній ситуації Сомалі, Уганда, Ефіопія, Судан, Ємен, Ерітрея, Зімбабве, Того, Чад, Сенегал, Гаїті. З країн СНД до «кризового списку» потрапили Таджикистан і Узбекистан. 

Всесвітня продовольча програма (ВПП) планувала у 2008 році нагодувати 73 млн голодних на всій земній кулі, зібравши на це $2,9 млрд пожертв. Однак галоп цін на пшеницю і рис поставили хрест на цих намірах. 

Експерти пояснюють глобальне здорожчання харчів трьома факторами. По-перше, зростанням споживання і, відповідно, попиту на продовольство, а також зміною структури споживання частини населення Індії і Китаю. По-друге, збільшенням виробництва біопалива — тобто використання земель не під виробництво продовольства. По-третє, неврожаями, викликаними кліматичними змінами, а також загальним скороченням посівних площ. Тільки за останні 20 років понад 50% земель рільництва було урбанізовано. 

Мільярди людей стикнулися з нестримним зростанням цін на сільгосппродукти. Щодня спалахують заколоти, з’являються повідомлення про репресії, звертає увагу прем’єр-міністр Італії Романо Проді на сторінках Le Republica. Він різко виступає проти виробників біопалива. Аби заповнити бак джипу етанолом, потрібно стільки кукурудзи, як людині на рік. При цьому для виробництва біопалива використовується приблизно 20% усіх площ, відведених у США під посіви маїсу. Такі недалекоглядні дії деяких урядів призводять до катастрофи, попереджає політик. Необхідно вжити термінові заходи, адже неможливо допустити, щоб в Африці люди вмирали від голоду, бо дехто у Сполучених Штатах вважає голоси аграріїв і землевласників більш важливими, ніж виживання мільйонів людей. Ліки виявилися більш шкідливі, ніж сама хвороба, настав час відмовитися від них, підсумовує пан Проді. 

Експерти попереджають: якщо одні країн, затягнувши паски, зможуть не допустити соціальної катастрофи, то іншим (близько 78 країн) — не вдасться. 

Нині ситуація у світі кардинально змінилася, зазначає керівник ВПП Жозетт Ширан. «У голоду-2008 — принципово інше обличчя: на полицях магазинів розмаїття продуктів, але багато людей не можуть дозволити собі їх купити, — констатує чиновник. — У групі ризику опинилося міське населення, чого раніше не було. Окрім того, голод дістався до тих країн, які вже давно не стикалися з такою проблемою». 

Громадяни Великої Британії викидають на смітник близько 20 млн тонн харчів щорічно, тобто 50% усього продовольства, що виробляється у країні. Близько 16 млн тонн продуктів харчування тут викидають домогосподарки, готелі, магазини, ресторани і підприємства харчової промисловості. Ще 4 млн тонн харчів псуються ще до того, як потрапили з фермерських господарств до переробних підприємств та на полиці магазинів. Таким чином, щорічно національні втрати британців через розтринькування перевищують 40 млрд доларів. 

За статистикою, така марнотратність властива більшості розвинутих країн, зазначає РБК Dayli. Найзлісніші розтринькувачі — Японія і США. За різними оцінками, в Японії щорічно марнуються 30 — 40% продуктів, що виробляються вдома. За даними Орізонського держуніверситету (США), американці щороку викидають на смітник близько половини всієї купленої їжі (43 млрд доларів у еквіваленті). 

Експерти вважають, що раціональна політика у цьому питанні здатна врятувати людство від голоду. 

Європа, попри брак пшениці, сьогодні залишається одним з найпотужніших експортерів цього продукту. Однак з огляду на тенденцію поширення світової продовольчої кризи, кліматичними змінами, намірами ЄС залучити не менш 20 — 30 млн мігрантів з Азії і Африки, що потягне за собою збільшення споживання, можна зробити висновок про значне скорочення цього експорту в країнах Західної Європи. 

Мабуть, настав час переглянути цінності, адже голодному важко зрозуміти, чому один лазерний диск (шматок пластмаси плюс якась інтелектуальна власність) вартий сорока буханок хліба… 

На часі переоцінка цінностей 

В України є шанс, якого не буде в найближчі 50, 100, 200, а може, й більше років, а то й взагалі ніколи... Використати чи згаяти, занедбати — все в руках політичної еліти України. 

Дефіцит і стрімке подорожчання продовольства більш загрозливі для економічної і політичної стабільності, ніж сум’яття на ринках капіталу. У середньостроковій перспективі, як вважають експерти, Земля спроможна подвоїти виробництво харчів, аби до 2050 року нагодувати 9 млрд населення. Нині Україна отримала унікальний шанс — посісти достойне місце у світовій політиці, зробити потужний стрибок у бік найбільш впливових і розвинутих країн світу, сформулювати українську національну ідею — рятівника Світу, зробити українця заможним. 

Проблема продовольчої безпеки Землі сьогодні насамперед залежить від України. І це не дивно, адже на території України зосереджено 30% усіх чорноземів. Свого часу Японія використала інтелектуальний потенціал, скуплений по усьому світу, і після Другої світової війни зробила потужний стрибок у майбутнє, забезпечивши своїм громадянам один з найвищих рівнів споживання. США використовують війну як розвиток. Китай свою ставку зробив на західні технології і дешеву робочу силу. Росія «на всю котушку» використовує свій енергетичний потенціал. Україні, унікальне географічне положення і протяжність, ці самі 30% світових запасів чорноземів, надають потужну конкурентну перевагу — реальну можливість монополізувати ринок зернових. 

Задля досягнення мети необхідно чітко розставити пріоритети, створити цілісну державну програму, що змінить ставлення до села. Сьогодні село вимирає. За свідченням фахівців, на мапі України понад 300 вимерлих сіл. Молодь тікає з села. Селу вкрай необхідні реальні соціальні програми, насамперед із забезпечення молодих спеціалістів. Треба повернути статус робітника на землі, створити інфраструктуру на селі, зайнятися фермерством і колективними господарствами, створенням принципово нової моделі відносин дрібного сільгоспвиробника і ринку. 

Кожна країна створює свій, унікальний, спосіб господарювання. Він відбивається на глибинному, ментальному рівні. Хліборобська Україна з її працьовитим селом завжди була житницею Європи. Сьогодні вона може і повинна стати житницею Світу. 

Необхідно створити Зернову біржу (щось на зразок Організації країн-експортерів нафти — OПEK (з англ. OPEK — Organization of Petroleum Exporting Countries), тільки зернову — Організацію країн-експортерів зерна (Organization of Cereals Exporting Countries)), залучивши до неї провідних виробників зерна. 

Подібна аграрно-зернова політика — локомотив і для села, і для держави, вона відкриває перспективи для аграріїв, забезпечує конкурентоспроможність сільгоспвиробництва, стимулює підвищення якості сільгосппродукції відповідно до міжнародних екологічних стандартів. Потрібно ставити питання про відповідну логістику, транспортну інфраструктуру, довести до розуму дороги, залізниці і порти. За таких умов країна стає світовим гравцем, бо їсти хочеться завжди, а з порожнім шлунком — не до високих технологій. 

Відмова від виробництва геномодифікованих продуктів, аби запропонувати природні екологічно чисті продукти, дала б значні переваги українському сільському господарству. Високоефективне, прибуткове, екологічне сільське господарство — основа збагачення України та її кожного громадянина. 

Окремим питанням залишається створення земельного кадастру. Необхідний також водний кадастр. Загалом такі національні природні багатства України, як земля, вода, якщо і задіяні в економічному обігу, то лише частково, і не мають адекватної оцінки. Найнагальнішою потребою сьогодення є створення ефективної національної програми з оцінки й управління вартістю національного багатства України. Потребує вдосконалення система оплати за користування землею і водою. Звісно, необхідно зробити жорсткішими санкції на забруднення води, грунту, повітря.